Вишивка нитками

    Українська вишивка — один із видів народного декоративного мистецтва українців; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. 

Вишивку вживають в українському народному побуті 

передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як наліжники, обруси, рушники тощо.

Історія

Історія вишивки дуже давня. Вишивки були відомі ще в ІІ ст. до н. е. Великий вплив на характер вишивки мали ткані візантійські матерії. Про вишивку на білій сорочці українців є звістки ХІ-ХІІ ст. візантійських письменників. Відомі малюнки на мініатюрах і фресках в Україні тієї ж доби. Ще в ХІ ст. на Русі існувала перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха - Ганкою, де дівчата вчилися гаптувати золотом і сріблом. Про українські вишиванки згадують іноземні мандрівники XVI-XIX ст. Збереглися вишиванки з козацьких часів 17-18 ст. У 16-18 ст. центрами вишивання були Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Велика Бурімка на Черкащині та інші. Вишивали у кожному селі, монастирях, дворянському, купецькому середовищі. У 19-20 ст. відкривалися навчально-кустарні майстерні, художньо-промислові артілі, великі спеціалізовані підприємства з вишивки.

Традиційні орнаменти, стилі

Українська сім'я у вишитих сорочках.

Багатство і різноманітність геометричних елементів в українській вишивці (ромби, кола, хрести, хвилясті лінії води, горизонтальні знаки землі), зображенням тварин, птахів, рослин (дерево життя — верба, дуб, явір та ін.; листя, плоди, квіти; голуби, змії, коні, журавлі, качки тощо), людей із ромбоподібними тулубами, хрестоподібними головами. В Україні налічувалось близько 100 видів і технічних прийомів вишивання (гладь, хрестик, низь, мереження, бігунець,плетіння тощо). Композиційне вирішення української вишивки відзначається безмежною фантазією, колоритом. І все ж переважає стрічкова, букетна і вазонна композиції. Відповідно до етнографічних особливостей вишиванки виявляють чимало регіональних відмінностей. Притому українські вишиванки мають один спільний для всіх земель стиль, так що їх неважко розпізнати серед вишиванок інших народів — слов'янських і неслов'янських. Архаїчні зразки, звичайно одного кольору, відомі були на Поліссі, Волині й Бойківщині. Строго геометрична низь поширена на Гуцульщині, Поділлі, Полтавщині. Сильно стилізовані рослинні мотиви властиві для Побужжя, Волині, Поділля, Буковини. Більше рослинного характеру, з натуралістичним і мальовничим трактуванням вишиванки Київщини і особливо Полтавщини. Мережка і загалом ажурні вишиванки відомі на Полтавщині, середньому Поділлі й Покутті. Кольори української вишиванки загалом відомі в обмеженій кількості й гармонійних сполуках. Найбільше уживані чорна і червона барва або чорна, червоногаряча і жовта. Часами долучають також зелену й синю. Рідко вживаються срібна, золота і сіра нитки. Взагалі багатство барв збільшується з півночі на південь. . Спеціальні мотиви вживалися для чоловічих сорочок, інші — для жіночих і дитячих. Різні мотиви для людей старших і молодших. Відмінні мотиви і барви для рушників та обрусів, для речей буденних, весільних і жалобних.

Вишивка — це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних прагнень, інтелекту українського народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, рослин, дерев, квітів стверджують, що наші предки обожнювали їх, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Наприклад, рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків тощо були своєрідними оберегами, що захищали людину від злих сил. Вагоме значення мала й кольорова символіка (червоний — любов, жага, світло, боротьба; чорний — смуток, нещастя, горе, смерть; зелений — весна, буяння, оновлення, життя тощо). Солярні знаки, схематичні фігури Сонця, Берегині, Дерева життя, вишиті на тканині, є ще одним свідченням глибокої шаноби наших пращурів до Сонця, Матері, як могутніх, святих, життєдайних першооснов усього сущого. Крім того, вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Дівчина мала вишивати милому сорочку, хустину, весільні рушники. Вишитий своїми руками одяг був одним із головних показників працьовитості юнки. Вишивка сьогодні живе, розвивається, збагачується новими аспектами. Сьогоднішня українська вишивка — результат унікальної духовно-матеріальної еволюції нашого народу. Впродовж багатьох століть в українській вишивці знаходять відображення думки і настрої людини, краса оточуючого світу, їх мрійливі сподівання на кращу добру долю, людські вірування, оберегова символіка речей, позначених доторком голки з ниткою.

Призначення 

Вважається, що основне призначення вишивки — прикрашання одягу та інтер'єрно-обрядових тканин, та насправді вишивка несла і несе більш окультний характер, а саме вишивка має велике значення для поганського світу наших предків. Вишивки - це в першу чергу обереги від усього поганого, а саме: від блискавки, від бездітності, від неврожайності, від нещастя, уроків та інших чар зловмисних людей. Розміщення вишивки було не випадковим. Наприклад, в одязі орнамент розташовувався там, де відкривався доступ до тіла, а саме - в низах рукавів, на горловині або комірі, подолі або подолах одягу. Кожен колір несе своє значення, кожна фігура у вишивці усе несе своє значення, свою ауру, свою енергетику. Вишивали головні убори — очіпки, намітки, хустини, а також сорочки, кожухи, свитки, корсетки, киптарі, спідниці, рушники, скатертини тощо. Вишивальними матеріалами були тканини домашнього і фабричного виготовлення (вовняні, льняні, полотняні, перкаль, коленкор, батист, китайка, шовк, кумач тощо). Для гаптування використовували ручно-прядені і фабричні нитки: заполоч, біль, гарус, шовк та інші; металічні золоті й срібні нитки, корали, перли, коштовне каміння, бісер; металеві пластинки — лелітки, ґудзики, намистинки, блискітки, сап'янові стрічки, монети тощо.

Українська вишивка У невичерпній спадщині духовної культури нашого народу є особлива,винятково важлива її частина – вишивка. Вишивка – це духовний символ українського народу, рідного краю,батьківської оселі, тепла материнських рук. "І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала". Ці рядки відомої пісні на вірші видатного поета Андрія Малишказасвідчують, що на манівцях життя нашою супутницею є вишивка. Хрестик чигладь, мереження чи вирізування на лляних, конопляних, бавовнянихтканинах споконвіку милують око, радують душу, дають думу, дають працюрукам і думці. Вишивка – поширений вид декоративного й ужиткового мистецтва. В якомуузори та зображення виконуються вручну, або способом на різних тканинах,шкірі, та інших матеріалах лляними, бавовняними, шовковими, вовняниминитками, а також бісером, коштовними камінцями тощо. Перші згадки про вишивку зустрічаються у давньогрецьких істориків,мабуть, ніколи не зможемо довідатись, хто і коли вперше втілив у вишивцікрасу природи, свої почуття, любов до рідної землі. Однією із причинцього є те, що тканини недовговічні, і наука позбавлена можливості точновизначити час виникнення цього виду мистецтва, тому ми змушені прийматина віру здогадки і припущення дослідників. Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і нотатки мандрівниківминулого дають змогу вважати, що початок мистецтва вишивання натериторії, яку займає сучасна Україна, сягає у глибину віків. Йогорозвиток триває з незапам'ятних часів і до наших днів. Він ніколи непереривався, оскільки вічною є духовність народу, його творчість,прагнення до найвищих вершин прекрасного. Вишивка – класичний вид українського народного мистецтва, що розкриваєневичерпне багатство творчих сил народу, вершину його мистецького хисту.Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народноївишивки зумовлено тим, що вона широко виступає в різноманітних варіантахяк прикраса тканин одягового, побутового, інтер'єрно-обрядовогопризначення. Вишивка – це орнаментальна скарбниця колективного генія. В ній втіленочудеса народної вигадки, фантазії, геометризований метод зображеннякраси землі, природи, сонця, людини. Сучасна народна вишивка розвивається на основі традиційної спадщиниминулого і досягнення художньої культури українського народу. Їїрозвиток проходив у єдиному русі сучасного народного мистецтва,підпорядковуючись його загальним основам. Художнє багатство української народної вишивки обумовлене яскравовиділеними провідними центрами вишивального мистецтва, які є в усіхетнографічних зонах України: Середнього Подніпров'я, Слобожанщини,Полісся, Поділля, Карпат з Прикарпаттям і Закарпаттям і Півдня України.У кожному із них свої традиції, своя система і творчі методи. До того жі в межах етнографічних зон, крім основних центрів, виділяються локальніосередки.

  Сучасна українська вишиванка
Протягом багатьох віків в Україні склалися найбільш зручні викройки вишиванок та схеми чи узори вишивок.
В наші дні українська вишиванка є безперечним атрибутом вишуканого смаку. Вона стильно та гармонійно поєднується як з класичним костюмом так і з повсякденним одягом. Вулиці наших міст дедалі частіше рясніють юнаками та чоловіками, дівчатами та жінками в сучасних українських вишитих сорочках

Українські вишиті сорочки
Українська вишиванка, сорочка вишиванка – так здавна традиційно називається в Україні вишита сорочка. Вона вже давно, з просто сорочки, стала культурним надбанням народу України.Вишита сорочка в наш час – це модно та стильно!

Вышитая женская рубашка "Нежность"

Вышивка крестом. Алфавит.